Війна в Україні: Китай робить пропозицію США

ZN.UA Ексклюзив Опитування читачів
Поділитися
Війна в Україні: Китай робить пропозицію США © Офіційний сайт Президента Ісламської Республіки Іран
Навіщо Сі Цзіньпіну потрібен був візит іранського президента

Цього тижня відбувся офіційний візит президента Ірану Ібрахіма Раїсі до КНР. Такі зустрічі трапляються нечасто: китайський лідер востаннє був в Ірані 2016 року, а іранські президенти не приїжджали до Китаю вже два десятки років. І ось після такої тривалої паузи сторони провели триденний саміт у Пекіні, а в їхніх найближчих планах — ще один, тепер уже в Тегерані.

Певна річ, такий сплеск активності в діалозі двох країн невипадковий. За останні роки в їхніх відносинах нагромадилося чимало непорозумінь, у вирішенні яких зацікавлені обидві держави. Тим часом між ними сформувалися міцні економічні зв'язки. Китай для Ірану — найбільший торговельний партнер та інвестор, із яким підписано десятки економічних угод. У березні 2021 року було підписано угоду про стратегічне економічне партнерство терміном на 25 років. Цей документ зчинив багато галасу у світових ЗМІ, адже на тлі його підписання озвучувалися плани китайських інвестицій в Ірані обсягом 200, 300 і навіть 400 млрд дол.

Ось тільки ці грандіозні плани мають мало спільного з реальністю. Китайські інвестиції в Ірані становлять відтоді від 170 до 230 млн дол., та й флагманський проєкт двостороннього співробітництва — розробка нафтового родовища Ядаваран на південному заході Ірану — сильно буксує. Цього року істотно впав навіть обсяг закупівель іранської нафти, ключової позиції в китайському імпорті з цієї країни (нині Пекін віддає перевагу дешевшій підсанкційній російській нафті). Обсяг торгівлі між країнами низький — близько 25 млрд дол. Ще сім років тому сторони врочисто проголосили мету довести двосторонню торгівлю до 600 млрд дол. до середини 2020-х.

Зрив амбіційних планів не став наслідком лихого наміру чи недбайливості партнерів. Річ у тому, що ті плани будувалися на реаліях 2015 року, коли було укладено міжнародну угоду щодо іранської ядерної програми і з країни почали знімати міжнародні санкції. Вже навіть очікування цього значно пожвавило інтерес до Ірану з боку багатьох держав, і Китай не виняток. Але у 2018 році нагодилися Трамп та його відмова від угоди, а також повернення до масованих санкцій проти Тегерана. Тож нинішній торговий оборот (а він майже вдвічі нижчий, ніж 2014-го), випливає передусім із міжнародної політичної ситуації.

Тому цілком зрозуміло, навіщо нинішній саміт Ірану: дуже хочеться повернутися до масштабних планів семилітньої давності, залучити нарешті китайські інвестиції й тим самим переломити негативні економічні тенденції. Недарма Ібрахім Раїсі привіз на саміт практично весь економічний блок свого уряду. Та й політичні цілі Тегеран теж має. Іран досі ходить у статусі ключового партнера Китаю в рамках проєкту «Пояс і шлях», основної стратегічної ініціативи китайської зовнішньої політики останніх років. Але на практиці на Близькому і Середньому Сході в китайців є «першорядніші» партнери. Обсяг торгівлі з Ізраїлем, Туреччиною, не кажучи вже про Саудівську Аравію, помітно більший. Та навіть не в цьому річ: і номенклатура торгівлі, і масштаби інвестицій набагато серйозніші, а співробітництво сягає військово-технічної сфери й навіть питань безпеки. Це теж предмет заздрощів і побоювань Тегерана (адже Ізраїль та Саудівська Аравія для Ірану навіть не конкуренти, а відкриті противники).

Утім, так само все було і рік тому, і два. Ось тільки всі попередні спроби Ірану перезапустити партнерство на найвищому рівні нічого не дали. Китай цілком влаштовував стан речей, що склався, близькосхідна стратегія спиралася на балансування між різними регіональними центрами сили, при цьому і офіційний Пекін, і приватний китайський капітал не хотіли зв'язуватися з іранськими галузями, в яких чітко прозирала загроза вторинних американських санкцій. На цьому тлі небажання Сі Цзіньпіна проводити саміти (нинішній Іран випрошував кілька років) було і логічним, і символічним.

Офіційний сайт Президента Ісламської Республіки Іран

І ось ми спостерігаємо не менш символічний жест Пекіна: тривалий, нарочито пафосний візит, немислимий ще недавно порядок денний обговорення (тут і військово-технічні питання, і геополітика, і проблеми світоустрою). Причому практичний результат невеликий: два десятки економічних угод на другорядних напрямах співробітництва, на кшталт освіти (ні-ні, жодної масової підготовки військових фахівців або кадрів для ядерної галузі не передбачається) чи культури. Окремо стоять хіба що домовленості у сфері сільського господарства, але це одна з небагатьох поки що ще не обкладених західними санкціями галузей іранської економіки. Основний акцент зроблено саме на символічне зближення двох країн, на демонстрацію прихильності КНР до Тегерана. Навіщо це Сі?

Річ у тому, що цей саміт був про нашу війну, про події в нашій країні, точніше про глобальні наслідки цих подій. Хоча зустріч відбувалася за багато тисяч кілометрів від України і в жодному документі чи заяві, опублікованих сторонами, немає ані слова про Україну, саме «українські мотиви» змусили Сі Цзіньпіна розпростерти обійми Ібрахіму Раїсі. Адже на очах китайського лідера звичний вигляд міжнародної політики, загалом вигідний Китаю, руйнується. США знову демонструють здатність і, що важливіше, готовність спрямовувати глобальну політику, і спираються при цьому американці на небачену з часів холодної війни єдність Заходу.

Кидаючи виклик американському глобальному лідерству, Китай розраховував на суперечності всередині американського істеблішменту, де ще недавно було надміру лобістів співпраці з КНР, на рихлість і роздробленість західного світу, на те, що до початку повномасштабної політичної й військової конфронтації є ще чимало часу, необхідного, аби набратися сил і наздогнати США. Повномасштабне російське вторгнення в нашу країну весь цей запас часу в Пекіна відібрало. При цьому простору для маневру в Китаю немає: американці взяли курс на конфронтацію майже десять років тому, а Сі Цзіньпін його прийняв (саме для цього він останніми роками кардинально перебудував під себе всю політичну систему країни). Шляху назад немає, проте «завдяки» російським союзникам Пекін опинився на порозі військово-політичного конфлікту, перш ніж устиг до нього підготуватися повною мірою.

По суті, нинішній китайсько-іранський саміт — демонстрація розгубленості офіційного Пекіна, відсутності готової відповіді на зміну стратегічної ситуації у світі, що загрожує йому становленням ворожого світоустрою. І Сі Цзіньпін хоче виграти час, добитися паузи у своєму протистоянні зі США, не поступаючись по-справжньому важливими позиціями. Раїсі потрібен йому, щоб отримати сильну позицію в переговорах із Вашингтоном, мати аргументи для торгу з американцями.

Офіційний сайт Президента Ісламської Республіки Іран

Тому під час саміту створювалася інтрига стосовно реальних політичних угод, заяви Сі рясніли натяками на ймовірні домовленості. Сі підтримав плани Ірану стати хабом для транзиту середньоазійських нафти і газу в Європу, тим самим показуючи можливість зламати Заходу геополітичну гру навколо ключових ресурсів регіону, — або не заважати, якщо вдасться домовитися. Під час переговорів незвично часто китайська сторона зверталася до питань стабільності на Близькому Сході. Раніше в переговорах з Іраном ця тема завжди була на задньому плані, щоб не злити американців та інших китайських партнерів у регіоні. Але сьогодні Пекін, навпаки, наполегливо натякає, що може цілеспрямовано підривати позиції США в регіоні — або цього не робитиме, якщо сторони домовляться. Нарешті, у спільних заявах повторюється заклик до відмови від (американської) моноцентричності та тиску в політиці стосовно Ірану, — а насправді міститься заклик повернутися до Chinamerika кінця нульових, до формату вирішення ключових світових проблем у двосторонньому діалозі Вашингтона й Пекіна, до механізму, в якому Китай хоче домовитися про відтермінування прямого конфлікту.

Майже через рік після початку російського вторгнення і найбільш кровопролитної війни нинішньої епохи Пекін від очікування вирішив перейти до дій. Ні, не наблизити кінець війни, не сприяти якнайшвидшому встановленню миру, адже такий мир буде російською поразкою, коли між США й КНР більше ніхто не стоятиме. Пекін хоче запропонувати американцям перемир'я, підштовхуючи їх зайнятися війною в Україні й на певний час дати Китаю спокій. Саміт з іранським президентом — це навіть не натяк, а відкрита пропозиція обговорити компроміс і розв'язати одне одному руки на найближчий час.

Більше статей Віктора Константинова читайте за посиланням.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі